«Сергій Захаревич був взірцем для інших»
У Недрі прощалися з 20-річним Сергієм Захаревичем, який загинув в зоні АТО
Неділя, 22 січня, у сусідньому селі Недра була оголошена днем жалоби. Цього дня селяни проводжали в останню путь свого земляка-Героя Сергія Зарахевича. Йому було лише 20…

Попрощатися з Героєм прийшло все село. Провести воїна в останню путь прибула делегація з нашого міста – майбутнього центру Березанської об’єднаної громади – міський голова Володимир Тимченко та керуючий справами виконкому Березанської міської ради Надія Слухай, мешканці сусідніх сіл. За день до того, в суботу, тіло Сергія привезли додому. Сільська молодь зустрічала земляка на колінах зі свічками.
Багато сліз було в неділю, навіть чоловіки не змогли стримати емоцій. Приїхали однокласники Сергія з Недри, де він закінчив дев‘ять класів Недрянського НВК, та з сусіднього Садового – там хлопець навчався у старших класах. Друзі навперебій хвалять свого товариша. А ще – він був справжнім патріотом своєї Вітчизни. З тривогою дивився новини по телевізору, дуже переживав через загибель наших бійців на Сході країни. Саме зі студентської лави пішов служити за контрактом. Довго не наважувався сказати про свій вибір мамі Тамарі Карпівні. Друзі вмовляли Сергія продовжити навчання. У відповідь він казав: «Я повинен іти служити. Хто, як не я?»
Сергій не казав рідним, що служить у зоні АТО, розповідав, що службу проходить у Миколаєві, в нього все гаразд і немає чого хвилюватись. І, взагалі, кажуть однокласники Героя, їхній товариш ніколи не скаржився на труднощі військового життя і дуже просив друзів нічого не сказати рідним про справжнє місце його служби – не хотів хвилювати маму.
– Він постійно телефонував мені, ми переписувалися в соціальних мережах,- розповідає однокласниця Сергія Людмила Кищук. – Ми жили поряд, дружили з дитинства. Серьожа постійно надсилав мамі гроші, дуже переживав, щоб вона вчасно їх отримала. Розумів, як їй тяжко живеться, адже Серьожин батько помер. Мама залишилася одна з трьома синами, Серьожа був найменшим, маминою опорою. Буквально недавно він мені казав: «Я давно мріяв подарувати мамі холодильник. Гроші назбирав, приїду у відпустку, куплю їй холодильник». Він мав приїхати у відпустку 7 лютого… Серьожа завжди був веселим, постійно жартував. Але останнім часом якась тривога з‘явилася в його голосі. Розповідав, як у нього на руках помер поранений товариш. І з того часу постійно казав: «Я ще живий». А нещодавно привітав свого однокласника з днем народження, який буде аж 30 січня. Наче відчував, що його скоро не стане. 20 січня, в день загибелі, я спілкувалася з Серьожою. Говорили багато про що, Сергій розповідав, що мріє про відпустку, хотів побути в домашній обстановці, покупатися у ванні. Пам‘ятаю його останню фразу: «Ти мене обов‘язково дочекайся». От і дочекалися… – З Людиних очей рясно полилися сльози.
Заплакали й інші дівчата та хлопці. Сергієві однокласники згадують, що з тривогою прочитали в Інтернеті повідомлення про те, що в районі Авдіївки загинув боєць Збройних Сил України. Дуже сподівалися, що це не їхній Сергій. А тоді довго не могли повірити у звістку про загибель товариша. Ще жевріла надія, може, то прикра помилка, Сергій живий і здоровий. І лише коли в село привезли труну з його тілом, зрозуміли, що то була сувора правда.
– А ви знаєте, у ці дні Серьожа мав бути у відпустці. Він просто помінявся зі своїм товаришем, котрому терміново потрібно було поїхати додому, – кажуть наші співрозмовники.
Траурна процесія пройшла вулицями села, де любив ходити Сергій за життя. Футбольна команда зустрічала свого футболіста Сергія Захаревича на колінах. Відспівували Героя у Свято-Троїцькій церкві, поминальну службу відслужив отець Олександр Клименко. Поховали Героя на сільському цвинтарі, як і годиться, з військовими почестями – з прощальними залпами салюту та гімном України. На його могилу лягли червоні троянди та гвоздики. Могила Героя знаходиться поряд з дідусевою, адже це був його улюблений онук. Люди ще довго не розходилися – все розповідали, яким чудовим хлопцем був Сергій Захаревич.
– Такі, як наш Серьожа, мабуть, народжуються раз у століття, – розповідає жителька села Тетяна Іванівна Кіщук. – Розумний, порядний, працьовитий, красивий, веселий. Він був душею компанії. Його всі дуже любили. Та як його можна було не любити?! На Новорічні свята я кликала Сергійка, аби засіяв. У нього була настільки позитивна енергетика, що в нашій сім‘ї весь рік було все добре. Досі не можу повірити в його смерть. Здається, ось він прийде, посміхнеться і скаже: «Добрий день, тьотя Таня».
– Сергій був веселим, товариським. А ще – він був патріотом України, хоробрим бійцем, готовим будь-якої миті прийти товаришеві на допомогу. Він і відпустку свою відтермінував, бо товаришеві потрібно було їхати додому, – згадує заступник командира 3-ої роти. – На жаль, смерть забирає наших найкращих товаришів.
– Сергій був взірцем для інших, – зазначає сільський голова Михайло Деркач. – Він був взірцем для всіх батьків: як потрібно виховувати дітей. Це був такий хороший хлопець – позитивний, розумний, дуже гарно навчався, брав активну участь у спортивних змаганнях, художній самодіяльності, грав у шкільному театрі і дуже мріяв стати футболістом. Такі хлопці, як Сергій – це майбутнє нашої держави, а їх убивають на війні… Я вдячний своїм односельцям, підприємцям, керівникам селянсько-фермерських господарств за допомогу в організації похорону, а також Березанській міській раді, Березанському КП ККП за наданий автотранспорт.
… Герої не вмирають. Вони продовжують жити в наших серцях, наших спогадах. Загиблого Сергія Захаревича пам‘ятатимуть рідні, друзі і всі жителі села. Ми теж про нього пам‘ятатимемо. Бо саме такі Герої, як Сергій, тримають оборону на східному фронті, забезпечуючи нам мирне життя.
Тетяна Соловйова.