Лекція прочитана на катехізаторських курсах при Свято-Благовіщенському храмі міста Березань 11 листопада 2018 року
Хресна хода – це урочиста церковна процесія з великим, як правило, запрестольним Хрестом на чолі. Також під час хресної ходи віруючі несуть хоругви та ікони, а іноді навіть святі мощі.
Приклади урочистих процесій відомі ще з часів Старого Завіту. Образами хресної ходи можуть слугувати такі події зі священної історії як, мандрівка синів Ізраїлю з Єгипту в обітовану землю; семикратне обходження з Ковчегом завіту навколо стін Єрихону, внаслідок чого неприступні стіни цього міста впали від звуку священних труб і вигуків всього народу, а також урочисте перенесення Ковчегу завіту царями Давидом і Соломоном. Особливо приклад з семикратним обходженням Єрихону яскраво показує значення такої процесії: люди розуміючи своє безсилля, покладаються на допомогу Божу, і дійсно її отримують – високі стіни Єрихону падають від чудесного землетрусу, і місто залишається беззахисним перед ізраїльтянами.
У перші три століття християнства Церква не могла відкрито сповідувати свою віру, а тим більше звершувати урочисті процесії. У той тяжкий час процесії обмежувались випадками перенесень мощів мучеників, які звершувались вночі. Так, наприклад, тіло священномученика Кіпріана Карфагенського було перенесено вночі урочистою процесією з світильниками від місця суду в дім Макробія. Також і тіло мученика Боніфація було перенесено з Тарсу в Рим, де його зустріли священики і віруючі співаючи урочисті гімни. Такі процесії отримали назву літанія (літія), що з грецької означає колінопреклоніння, ревна всенародна молитва. Особливо такі процесії були розвинуті в Єрусалимській Церкві. Про них ми дізнаємось вже зі спогадів західної паломниці Сільвії Аквітанської, яка відвідала Святу Землю в кінці IV століття.
У Константинополі у визначені дні церковна процесія починалась зі Святої Софії і йшла до храму, який було присвячено святому або події, що відзначались в цей день. Під час процесії співались антифони, а завершувалась вона біля дверей храму читанням «молитви входу» і самим входом до храму духовенства і віруючих для звершення Євхаристії. Залишки цієї традиції і сьогодні є в чині Літургії – вхід з Євангелієм є ні чим іншим як літанією, але вже не з храму в храм, а в середні одного храму. Особливо яскраво це видно під час служіння Літургії архієрейським чином.
Встановлення хресних ходів в сучасному розумінні пов’язують з іменем святителя Іоанна Златоуста (+407). Хоч в своїх трудах сам святитель про це ніде не обмовляється, церковні історики Сократ і Созомен говорять, що в часи правління імператора Феодосія (+395) єретики аріани збирались за містом в святкові дні і співали пісні, в слова яких могли бути вкладені їхні єретичні погляди. Святитель Іоанн, побоюючись того, щоб ніхто з його пастви не брав участі в цих процесіях, встановив звершувати такі ж процесії, під час яких співались прості гімни-тропарі, а також неслись срібні хрести і запалені свічки. Хоча хресні ходи і отримали свій початок, як противага процесіям єретиків, але їх значення в Константинопольській Церкві стало дуже великим. Розвилась ціла система хресних ходів. Були покаянні ходи, які звершувались в час народного лиха: землетрусу, паводку, засухи – в котрих люди бачили покарання Боже за гріхи. За імператора Юстиніана (+565) було встановлено звершувати хресні ходи при закладці храмів та інших священних будівель. Очевидно, що за часів цього імператора хресні ходи в народі стали настільки популярними, що він вводить навіть деякі обмеження: народу було заборонено звершувати хресну ходу без участі духовенства. З цього також випливає, що не можливо звершувати хресну ходу без благословення не неї священика або єпископа.
На Русі традиція звершення хресних ходів було запроваджена разом зі введенням християнства: історії православ’я на Русі розпочалася з хресної ходи киян до Дніпра, для прийняття хрещення. По традиції, сприйнятій від Константинопольської Церкви на Русі звершувались хресні ходи з нагоди урочистого перенесення мощів, першим з них було перенесення мощів святих Бориса і Гліба у 1115 році за часів князя Володимира Мономаха. Під час стихійних лих і суспільних бід, коли люди не знали, що їм робити, вони просили допомоги Божої і для цього звершували хресні ходи.
Сьогодні, одним із самих популярних і багатолюдних хресних ходів в Україні, є хода в переддень святкування дня пам’яті рівноапостольного князя Володимира Великого від Володимирської гірки до Києво-Печерської Лаври. Ця хода стала традиційною всього декілька років тому, але вона має свою передісторію ще в ХІХ столітті. Починаючи з 1861 року в Києві склалась традиція, коли 15 липня всі міські храми приймали участь у хресній ході і виходили до Набережного шосе. Там у підніжжя колони Магдебургського права була влаштована каплиця і водойма, на якій в цей день звершувалось мале освячення води. У цій хресній ході брали участь не тільки представники всіх храмів, які з різних кінців Києва сходились до місця молебню, але також і представники влади: генерал-губернатор, командуючий округом, міський голова та ін. До участі у ході залучались і війська, розквартировані у Києві, а також представники військового училища.
Періодом бурхливого розквіту хресних ходів став початок ХХ століття. У цей час в Руській Церкві за рік звершувалось декілька сотень масштабних хресних ходів від одного храму або обителі бо інших. А біля двадцяти ходів були багатоденними або навіть багатомісячними обходженнями навколо сіл і міст з чудотворними іконами. Революції 1917 року перервали традицію хресних ходів. Якщо вони і відбувались то мали локальний характер. Зараз, після падіння безбожного режиму, традиція звершення хресних ходів повернута і набирає все більшої популярності.
Про значення хресної ходи, святитель Філарет Московський говорить: «Коли вступаєш у хресну ходу, розумій, що йдеш під керівництвом святих, ікони котрих несуть в ній, і наближаєшся до Самого Бога, наскільки немочі нашій можливо. Святиня земна показує і прикликає Святиню Небесну».
Як правило, хресна хода звершується навколо чи то храму, чи монастиря, чи міста. Симеон Солунський, описуючи це, підкреслює, що ми ходимо навколо на згадку про наше відпадіння, що ми відпалі знаходимося як би поза Едемом, тому маємо смирятись і розмірковувати, що не достойні святих місць – раю і неба. Хресна хода має спонукати нас до покаяння, подібного покаянню митаря, який стояв відсторонено, або Адама, якого було вигнано з раю.
Спонуканням до звершення хресної ходи є освячення всіх стихій природи. Передовсім в хресній ході освячується земля, по котрій ми йдемо, на котрій ми живемо, освячується начебто стопами Самого Господа, Божої Матері і святих угодників які представлені на ході своїми іконами. Під час богослужіння, яке звершується під час хресної ходи, освячуються всі головні стихії – повітря, вогонь і вода, без котрих ми не можемо обійтися в своєму земному житті. Освячуються вони кропленням їх святою водою і благословенням хрестом та іконами на тих місцях де зупиняється хресна хода, а також освячуються вони і священним співом під час процесії. Вогняна стихія отримує освячення від вогню свічі, яка несеться попереду хресної ходи. Водна стихія освячується на водоймах і джерелах зануренням у них Хреста Господнього.
Чтець Олег Ричок, кандидат богослов’я