Архімандрит Назарій (Омеляненко), кандидат богослов’я.
Богослужбові облачення у Старозавітній та Новозавітній Церкві.
Лекція, прочитана на катехізаторських курсах у Свято-Благовіщенському храмі міста Березань 06 жовтня 2018 року.
Священнослужіння – це особливий вид служіння, вказаний Богом ще у Старому Завіті. Тому до кандидата є ряд вимог, виконуючи які він може стати священнослужителем. Основне призначення священнослужителя – звершувати священні дії: богослужіння, читання і толкування Святого Письма та принесення Жертви. Старий Завіт передбачав богослужбове принесення у жертву певних тварин за гріхи людські. В Новому Завіті в жертву принісся Сам Христос за гріхи всього людства і на спомин про це священик звершує Безкровну Жертву, даючи змогу християнам з’єднатися у Таїнстві Євхаристії.
Святе Письмо говорить, що першу жертву після гріхопадіння звершили Адам і Єва. Подібно до них робили і нащадки. Гріховний спосіб життя людей привів до відпадіння від істини та появи багатобожжя. І Святе Письмо свідчить про монотеїстичне поклоніння праведників та звершення жертвоприношень головою роду: Ноєм, Авраамом, Ісааком, Яковом та іншими. Вперше у Біблії первосвящеником згадується Мехіседек, цар Салімський, котрого зустрів Авраам, принісши йому хліби та вино (Бут. 14, 18).
Після виходу євреїв із Єгипту Господь велить Мойсею, щоб той поставив первосвящеником над обраним народом його старшого брата Аарона (Вих. 28, 1-40). Таким чином з’являється старозавітне священство, котре виходить із коліна Левія та має свою ієрархію: первосвященик, священик, левіт. Обов’язки та права кожного зі ступенів ієрархії чітко прописані в Біблії. Особливе служіння священства передбачало і особливий богослужбовий одяг, котрий би вирізняв священика від усього народу. Елементи одягу згідно із кожним ступенем ієрархії прописані у книгах Вихід та Левіт.
Первосвященик мав наступний богослужбовий одяг: наперсник, ефод, верхня риза, хітон, кідар, пояс.
Наперсник або хошен – чотирикутник, котрий одягяався на груди первосвященика. Він складався із 12ти різних дорогоцінних каменів: чотири ряди по три камені із викарбованими назвами дванадцяти колін Ізраїльських. Одягався на ефод ланцюжками і голубою стрічкою (Вих. 28, 13-29; 39, 13-30). В наперсник вкладалися урим та тумим – предмети, за допомогою яких первосвященик просив у Бога від імені народу та царя.
Ефод – виготовлявся із двох полотнищ дорогої тканини із золотих ниток, вісону і вовни блакитного, пурпурного і червленого кольорів. Він накривав груди і спину. На плечах два полотнища з’єднувалися нараменниками із оніксами в золотій оправі та іменами колін Ізраїльських (Вих. 28, 6-14; Вих. 39, 2-7).
Верхня риза або подір – святковий і пишний одяг із голубої вовни. Не мав рукавів і простягався до п’ят. Низ був прикрашений гранатами із різнокольорових вовняних ниток, котрі нагадували про виконання заповідей Божих, та золотими дзвіночками, котрі вказували на особливе дерзновіння перед Богом без загрози для життя (Вих. 28, 35). Ризу одягали через голову. Горловина була обшита кантом.
Хітон – лляний нижній одяг первосвященика.
Кідар – головний убір, на якому на блакитному шнурі була прикріплена пластинка із чистого золота із написом «Святиня Господня».
Пояс – пояс був широким та вказував на відданість Богу.
Священик у Старому Завіті мав такий одяг: надраги, хітон, пояс, кідар.
Надраги – нижній лляний одяг від поясу до голені.
Хітон – лляний довгий одяг до п’ят із рукавами.
Пояс – довга стрічка із візерунком, котра опоясувала весь одяг.
Кідар – головний убір, котрий значно відрізнявся від первосвященицького та не мав золотої пластинки.
Левіт зодягався у хітон, пояс та головну пов’язку.
У зв’язку із руйнуванням Єрусалимського храму втрачається і богослужбова функціональність старозавітного священства, тому в цей час з’являються синагоги і місце вождів ізраїльських займають равини. Після побудови Другого храму аж до 70го року після Різдва Христового продовжуються функції первосвящеників, священиків і левітів. Іудеї до сьогоднішнього дня очікують на відновлення Третього храму, тому і зберігають в чистоті левітське коліно («коенів», «коганів») для відродження священної ієрархії та створення богослужбового одягу.
Новозавітна Церква деякі богослужбові традиції і практики запозичила із Старого Завіту. Це можна побачити так само у трьохступеневому священстві: єпископ, священик, диякон. Вже у перші віки для богослужбового вжитку використовується особливий одяг, котрий формується в залежності від ієрархічного ступеню. У християнстві кожна вища ступінь священства вдягає спочатку богослужбові облачення нижчої, а потім вищої, таким чином, що у єпископа є всі частини богослужбового одягу священика і диякона.
Єпископ (архієрей) облачається у підсакосник (стихар), єпітрахиль, пояс, палицю, поручі, фелонь (сакос), омофор, хрест, панагію та митру.
Підсакосник (Підризник, Стихар) — це довгий одяг з отвором для голови, із широкими рукавами (у підсакоснику та підризнику для зручності вузькі рукави) та хрестом на спині. Підсакосник покладається на єпископів (має додаткові розрізи із гудзиками по боках), підризник – на священиків, стихар – на дияконів, іподияконів. Право носіння стихаря може надаватися благочестивим псаломщикам та пономарям. На відміну від стихаря, котрий може бути будь-якого кольору, підризник, традиційно, білий. Білий колір нагадує священнослужителю, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Крім того, підризник нагадує собою ще й хітон (нижній одяг), в якому ходив на Сам Господь наш Ісус Христос і в якому Він звершив справу нашого спасіння (Ін. 19, 23-24).
Єпітрахиль — це подвійна стрічка, котра обвиває шию та спускається нижче колін. По суті, це дияконський орар, але тільки складений удвоє, огинаючи шию. Має нашитих 7 хрестів, що символізує 7 Таїнств. Єпітрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священику. Без єпитрахилі єпископ і священик не може здійснювати жодної служби.
Пояс одягається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння. Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаситель при омовінні ніг ученикам Своїм на Тайній вечері (Ін. 13, 3-5).
Поручі – дві широкі стрічки із хрестами на праву та ліву руку, котрі зав’язуються шнурками. Вони символізують узи, котрими був зв’язаний Христос. Поручі нагадують священнослужителям, що вони, здійснюючи таїнства чи беручи участь у здійсненні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодаттю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спасителя під час Його страждань. Символічно вони вказують на те, що священнослужитель добровільно вручає себе у руки Божі.
Палиця — це чотирикутний плат у вигляді ромба із хрестом, що підвішується за один кут та носиться на правому бедрі. Символізує духовний меч священнослужителя.
Сакос — верхній священний одяг єпископа, схожий на вкорочений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса у епископа видно і підризник, і епитрахиль. Історично єпископи носили фелоні як і священики, а сакос був частиною імператорського одягу. Із VI століття візантійський імператор вперше подарував сакос Константинопольському патріарху для богослужбового вжитку. Поступово сакос стає нагородою для видатних архієреїв, а з ХІVстоліття вже всі єпископи вдягають за богослужінням сакос. Сакос, як і фелонь, знаменує собою багряницю Спасителя (Мф. 27, 28-29).
Омофор – довга широка стрічка, прикрашена хрестами. Він покладається на плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор — слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священик без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Є малий та великий омофор. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблудших, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому на своїх плечах (Ін. 10, 11-15).
Хрест – на грудях у єпископа і священика знаходиться хрест, як символ жертовного служіння подібно до хрестоносіння Спасителя (Ін. 19, 17).
Панагія (із грецької «Всесвята») – невелике кругле зображення Богородиці, оздоблене камінням. Право носіння має виключно єпископ.
Митра – головний убір, оздоблений невеликими іконами, камінням і хрестом зверху. Митра знаменує собою терновий вінець, який був покладений на голову страдника Спасителя (Мф. 27, 28-29).
При богослужінні як знак найвищої пастирської влади єпископи використовують жезл, хрест на якому символізує пастирство Христа, а змії – мудрість. Посох використовується у повсякденному обиході. Жезл і посох також використовуються ігуменами монастирів.
Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці – це невеликі круглі килимки із зображеннями орла, що летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлові, підноситися від земного до небесного.
Також в залежності від сану архієрей за богослужінням використовує мантію (зелену – патріарх, синю – митрополит, фіолетову – архієпископ і єпископ) із скрижалями, нижні із яких містять літери сану та імені, та клобук (білий кукіль із херувимами та хрестом зверху – патріарх, білий клобук із хрестом – митрополит, чорний клобук із хрест – архієпископ, чорний клобук без хреста – єпископ).
У священика до богослужбового одягу відносяться: підризник, єпітрахиль, пояс, набедренник, палиця, поручі, фелонь, хрест, камілавка.
Підризник – те саме що підсакосник і стихар.
Набедреник – це чотирикутний плат прямокутної форми, що підвішується на стрічці через плече за два кути на правому стегні та знаменує собою меч духовний. Використовується тільки в РПЦ.
Палиця – це частина архієрейського облачення, яка в нагороду за старанну службу надається заслуженим ієреям та ієромонахам, носячи її з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому.
Фелонь або риза – надівається священиком поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для голови зверху і з великою вирізкою попереду для вільних дій руками. Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягнутий Спаситель під час своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим риза нагадує священикам і про одежу правди, в яку вони повинні бути одягнутими як служителі Христові.
Хрест священики носять як нагороду в залежності від сану. При рукоположенні дається срібний восьмикінцевий, після нагороди камілавкою – наперсний золотий чотирикінцевий, після нагороди палицею – хрест із прикрасами.
Камілавка – циліндричний головний убір чорного або фіолетоівого кольору. Використовують за богослужінням священики, протодиякони та ієродиякони.
Митра – головний убір єпископа, право носіння якого без хреста мають архімандрити та найбільш заслужені протоієреї, використовуючи її за богослужінням замість камілавки.
Дияконське облачення складається із стихаря, ораря та поручів.
Стихар – те саме що й підсакосник та підризник тільки із широкими рукавами.
Орар – довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві хіротонії. Буває одинарний та подвійний орар.
За заслуги диякон може бути нагороджений правом носіння камілавки.
Окрім богослужбового одягу священнослужителі мають також і повсякденний одяг, котрий складається із підрясника (нижній довгий одяг із вузькими рукавами) та ряси (верхній чорний довгий широкий одяг із широкими рукавами). Поверх ряси єпископ вдягає панагію, а священик хрест. На голову ченці вдягають клобук, а біле духовенство – камілавку. У повсякденному житті при підряснику вдягається скуфія – невеликий головний убір чотирьохчасної хрестовидної форми.
Таким чином, ми бачимо, що богослужбовий одяг християнської Церкви частково взятий із Старого Завіту, а в більшій частині є творінням Новозавітним, котре за основу бере Викупний подвиг і страждання Христа – вічного Первосвященика. Саме богослужбовий одяг вказує на жертовне служіння християнського священства.
